Підписатися на RSS

Десять кроків, щоб стати кращими батьками…

Любов є найважливішою потребою усіх дітейі однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина.Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень.Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію.Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття.

Пригадайте, як Ви почувалися. Коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили несправедливо.

Хваліть і заохочуйте дитину.Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку.

Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого.

Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому.

Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

Плануйте розпорядок дня дитини.Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

У кожній сім’ї є свої правила.Будьте послідовними і їх дотриманні, про намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ СТРАХІВ У ДИТИНИ

· Пам’ятайте, що дитячі страхи – це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

· Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого, й остаточно закриється.

· Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся, щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

· Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте конфліктів, сварок, особливо в присутності дітей.

· Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка» тощо.

· Більше заохочуйте, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

· Малюйте з дитиною страх і все те, чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин.

· Малюйте страх фарбами, у кілька прийомів.

· Після закінчення заняття похваліть дитину, а через кілька днів обговоріть із нею малюнок.

· Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.

· Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.

· Змініть образ страху.

· Грайте за ролями. Ігри за ролями гарні тим, що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо, у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості дитини подолання свого страху.

· Посміхайтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться, наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію (обов’язково страшну!) із власного дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син або дочка посміється з вами. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом, а отже, вже майже перемогли його. Важливо, щоб дитина зрозуміла: «У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони минули, отже, це пройде й у мене».

· І пам’ятайте – дитина має право на помилку! Вона має знати – батьки в будь-якій ситуації підтримають її й не стануть менше любити!

За О. А. Атемасова «Проблеми розвитку та корекція емоційної сфери молодших школярів». – Х.: Вид-во «Ранок», 2010, с. 133.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З ПІДТРИМКИ

ПОЗИТИВНОЇ САМООЦІНКИ У ПІДЛІТКА

Людині потрібно, щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали, щоб вона була комусь потрібна і близька, щоб у неї був успіх у справах, навчанні й роботі, щоб вона могла реалізувати власні здібності, вдосконалюватися, поважати себе. Основа самооцінки дитини закладається в залежності від того, як із нею поводяться батьки. Якщо вони розуміють і приймають її, терпляче ставляться до її недоліків і промахів, вона виростає з позитивним ставленням до себе. Якщо дитину постійно «виховують», критикують і муштрують, самооцінка її виявляється низькою, хибною.

Загальний закон тут простий: у дитинстві ми дізнаємось про себе лише зі слів та ставлення до нас рідних. Образ дитини будується зовні, рано чи пізно вона починає бачити себе такою, якою її бачать інші. Кожним зверненням до підлітка – словом, вчинком, інтонацією, жестом, виглядом і навіть мовчанням – ми сповіщаємо йому не лише про себе, але й завжди про нього, а часто саме про нього.

Від знаків любові й визнання у підлітка складається відчуття: «Зі мною все гаразд», «я – добрий». А від сигналів засудження, невдоволення, критики – відчуття: «зі мною щось негаразд», «я – поганий». Покарання, а тим більше саме покарання, лише заглиблює його відчуття неблагополуччя й нещастя. Унаслідок підліток, врешті-решт, може дійти висновку: «Поганий, то й нехай! І буду поганим!» Це – виклик, за яким приховується гіркота відчаю.

Щоб не допустити глибокого розладу дитини із самим собою і навколишнім світом, потрібно постійно підтримувати її самооцінку, відчуття самоцінності. Це можна зробити, керуючись наступними принципами:

· Безумовно приймати дитину такою, якою вона є.

· Активно співчувати її потребам і хвилюванням.

· Бути разом із нею (читати, поділяти захоплення, відпочивати).

· Не втручатися в ті її заняття, з якими вона справляється самостійно.

· Допомагати, коли просить.

· Підтримувати успіхи.

· Довіряти їй свої почуття.

· Конструктивно вирішувати конфлікти.

· Використовувати в повсякденному спілкуванні фрази: «Мені добре з тобою», «Мені подобається, як ти…», «Ти, звичайно, впораєшся», «як добре, що ти у нас є».

· Бути міцними й послідовними. Діти – тонкі психологи. Вони чудово відчувають слабкості дорослих. Тому, не дивлячись на вашу готовність до компромісу, син або донька мають знати, що батьківський авторитет непорушний. Якщо ж дорослі демонструють підлітку власну невитриманість, істеричність, непослідовність, важко чекати від нього доброї поведінки.

За навчальним виданням: Батьківські збори. 5-9 класи. Розробки заходів. / Упоряд. О.В. Гноінська. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок» 2008, с. 158-159.

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ

«Тілесні покарання – хибний спосіб виховання»

Караючи дитину «під гарячу руку» ви демонструєте гірше володіння собою, аніж вимагаєте цього від дитини, роблячи це не для виправлення дитини, а щоб розрядити нервову напругу. Слід пам’ятати, що ми не можемо дати дітям більше, ніж маємо самі.

· Показуючи при дітях гірші риси свого характеру, ви подаєте їм поганий приклад.

· Тілесні покарання вимагають від батьків менше розуму та здібностей, ніж будь-які виховні заходи.

· Поведінка дитини буде непередбаченою, вона не буде розуміти та приймати закони моралі.

· Ляпаси можуть лише утвердити, але не змінити поведінку дитини.

· Задача дисциплінарної техніки – змінити бажання дитини, а не лише її поведінку.

· Покарання примушують дитину побоюватись втратити батьківську любов. Вона почуває себе знедоленою та починає ревнувати до брата чи сестри.

· Часті покарання спонукають дитину зоставатися інфантильною.

· У покараної дитини може виникнути вороже почуття до батьків. І щойно в ній поєднаються два почуття – любов та ненависть, як зразу виникає внутрішньо особистісний конфлікт.

· Фізичне покарання – це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного безкультур’я.

· Говоріть з дитиною так, щоб не залишалось жодного сумніву в тому, що ви керуєтеся турботою і тривогою за неї, а не бажання відмахнутися, образити.

· Будьте навіть у дрібницях до кінця правдивими і чесними зі своїми дітьми. Незначну домішку брехливості, штучності діти помічають дуже добре.

· Не забувайте поділитись зі своїми дітьми досягненнями й невдачами, тоді вони відкриватимуть вам свої таємниці, чекатимуть вашої поради, підтримки.

· При можливості доцільно замінити покарання на:

1. терпіння (це найбільша доброчесність, яка може бути в батьків);

2. пояснення (поясніть дитині, чому її поведінка неправильна, при цьому будьте по-можливості стислі);

3. відволікання (постарайтесь запропонувати вашій дитині щось більш привабливе, аніж те, що їй заманулося);

4. заохочування (це більш ефективно, ніж покарання).

За навчальним виданням: Батьківські збори. 5-9 класи. Розробки заходів. / Упоряд. О.В. Гноінська. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок» 2008, с. 40-42.

Кiлькiсть переглядiв: 80

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.